1917 рік позначився
в Україні національним державотворенням. Саме тоді постала на чолі з
Центральною Радою (ЦР) Українська Народна Республіка (УНР). Третій Універсал ЦР
проголосив її федеративний зв'язок з Російською Республікою, а невдовзі було
проголошено повну самостійність УНР.
Виконавчу владу в
УНР здійснював Генеральний Секретаріат, який згодом було перетворено на Раду
Народних Міністрів. За фінансову політику відповідало Генеральне Секретарство
фінансів, а згодом – Народне Міністерство фінансів.
ЦР, особливо у перші
місяці свого існування, переважно займалась мітингуванням, політичними
питаннями, а економіка відходила при цьому на другий план. На третіх загальних
зборах Центральної Ради Садовський, Ковалевський та деякі інші члени Ради
переконливо доводили, що відкладання економічних проблем взагалі і аграрного
питання зокрема, відштовхує від ЦР народні маси, і особливо селянство. Але й
після цього господарські питання не стали пріоритетними у діяльності
Центральної Ради.
З іншого боку, ЦР
намагалась розв'язати фінансові проблеми. Вже на початку свого існування ЦР
намагалась створити Національний фонд. У травні 1917 р. вона
проголосила про перший вільний громадянський податок на українську справу. Він
повинен був вноситись добровільно у будь-якому розмірі робітниками, селянами,
кооперативами, земельними управами, земельними продовольчими комітетами тощо.
Кошти планувалось направляти на підготовку кадрів вчителів-українців, на
придбання літератури для українських шкіл.
Із створенням
Генерального Секретарства фінансів, у складі якого функціонували департамент
митних зборів, департамент простих податків, департамент Державної скарбниці,
науково-статистичний відділ, Комітет по народним заощадженням і страхуванню
життя, Українська експедиція заготовки державних паперів та інші підрозділи,
фінансова діяльність поступово жвавішала. Активізувались українські філії
Петербурзького міжнародного комерційного банку, Об'єднаного банку, Азово-Донського банку та інших банків, яких загалом
налічувалось біля ста. Почали надавати кредити, здійснювати грошові розрахунки,
операції з цінними паперами приватні комерційні банки, Український народний
кооперативний банк (Укрінбанк). 30 серпня ЦР створила спеціальну фінансову
комісію, яка мала узагальнювати і розробляти пропозиції щодо поліпшення
фінансової справи.
9 грудня 1917 р. (за
новим стилем – 22 грудня) ЦР проголосила, що всі державні податки і
прибутки, які збираються на території УНР, визначаються державним скарбом
України. У цей же день було засновано Головну скарбницю УНР (тепер –
Державна казначейська служба України), а всі губернські і повітові казначейства
стали її місцевими органами. Київська контора Держбанку перетворилася на
Український державний банк, а місцеві банківські установи стали його відділами.
Того ж дня Укрдержбанк одержав доручення на випуск кредитних білетів
УНР на суму 500 мільйонів карбованців. На думку Центральної Ради, саме такий
розмір відповідав потребам грошового обігу у той час. Ця кількість грошових
знаків, звичайно, не забезпечувалась золотим запасом. Функцію не існуючого
золота повинні були виконувати надра, ліси, залізниці і прибутки України від
монополій після одержання на відповідну суму зобов'язань Головної скарбниці
УНР. Ставилось також завдання, щоб кількість національних грошей не перевищувала
половини річної суми від прибутків по республіці в цілому. Один повний
карбованець містив 17,424 долі чистого золота і ділився на 200 шагів.
Українські гроші мали ходити нарівні з золотою монетою і російськими кредитними
білетами, їх взаємообмін був обов'язковим для всіх
осіб і установ.
Першого бюджету УНР
за часів Центральної Ради так і не було складено. Всі державні видатки
проводились на підставі тимчасових кошторисів, які надавались відповідними
міністерствами на кожний поточний місяць через міністерство фінансів на
затвердження ЦР. Місячний бюджет України складав приблизно 170 млн.
карбованців.
(Царенко О.М., Захарчук
А.С. Економічна історія України і світу. 2001)
Нижче
наводимо текст закону, відповідно до якого було створено Головну скарбницю УНР.
Закон
«Про Головну скарбницю і Держбанк УНР»
(9 грудня 1917 p.)
І.
1. Всі державні податки і
прибутки, які на підставі існуючих законів збираються на території Української Народньої Республіки, визнаються прибутком державного
скарбу Української Народньої Республіки.
II.
1. Для приняття
і переховування прибутку державного скарбу і од-пуску сум на державні видатки
закласти Головну Скарбницю Української Народньої
Республіки.
2. Всі істнуючі
на території України губерніяльні і повітові
казначейства стають скарбницями Української Народньої
Республіки.
3. Обов'язки Головної Скарбниці,
до видання особливого Статуту і штатів цієї Скарбниці, доручити виконувати
Київській Скарбниці.
4. Доручити Генеральному
Секретареві Фінансів виробити і внести на ухвалу Ради Статут і Штати Головної
Скарбниці Української Народньої Республіки.
III.
1. “Кієвськую
Контору Государственнаго Банка”
перетворити в Українській Державний Банк, який має тимчасово керуватися уставом
Государственнаго Банка (т. П, ч. 2 Св. зак. Рос. Имп.) - Цей же Банк має
взяти на себе тимчасово всі функції Київської Контори Українського Державного
Банку.
2. Усі місцеві установи Государственнаго Банка на території Української Народньої Республіки стають відділами Українського
Державного Банку.
IV.
1. Відділи “Государственнаго
Дворянскаго Земельнаго Банка” та “Крестьянскаго Поземельнаго Банка” на території
Української Народної Республіки скасувати, а служачих
лишити за штатом у звичайному порядкові.
2. Ліквідацію зазначених банків
доручити Генеральному Секретарству фінансів в порозумінні з Генеральним
Секретарством Земельних Справ.
V.
1. Цукрову монополію, що заведена
з 1-го листопада 1917 року на підставі закону з 14 вересня 1917 року визнати на
території Української Народньої Республіки виключним
правом Державного Скарбу Української Народньої
Республіки.
З оригіналом протоколу згідно
Тов. Голови Української
Центральної Ради А. Ніковський
Секретарь Української Центральної Ради А. Постоловський
Ствердив в.о.
Генерального Писаря Ів. Мірний
