Харківщина крізь час

Протягом останніх століть Харківський регіон та Харків стали не тільки традиційним центром Східно-українських земель, але й одним з найбільш розвинутих промислових регіонів України та півдня Східної Європи. Однак стародавня історія краю бере свій початок у далекому минулому.

Колись в степах і лісостепах сучасної України жили скіфи та сармати, які займалися тваринництвом, землеробством і ремеслом, а також племена унікальної салтівської культури, стародавні сліди якої були знайдені в селі Верхній Салтів (Вовчанський район Харківського регіону).

Активне освоєння цих земель розпочалось в 30-і роки XVII століття, а масовий характер дістало під час визвольної війни українського народу в 1648—1654 роках. Тоді на великих територіях сучасного Сходу України в основному мешкали виходці з Задніпров'я. Землі ці стали називатися Слобідською Україною, або Слобожанщиною, центром якої став Харків, заснований в 1654 році на злитті річок Харків і Лопань.

Протягом 1656—1659 років, під керівництвом першого воєводи Воїна Селіфонтова, на місці сучасної центральної частини міста була збудована дерев'яна фортеця. Тому на першому гербі Харкова були зображені золотий натягнутий лук із стрілою на зеленому полі. 

Для захисту від татар у середині XVII століття створені Харківський, Ізюмський, Охтирський, Сумський та Острогожський слобідські козачі полки. Харків швидко став воєнно-адміністративним, а пізніше — торговельно-ремісничим і економічним центром усієї Слобожанщини. 

В період формування та розквіту Східно-Слободських земель України (XVII століття) Харків одержав статус губернського міста, а в 1780 році став центром Харківського намісництва (потім — Слобідсько-Української, а пізніше - Харківської губернії).

Харківський регіон та Харків стали великим центром ремесел та торгівлі на півдні Російської імперії. В значній мірі цьому сприяло його географічне положення на перехресті шляхів з Москви, Петербургу, Києва в Крим та на Кавказ. В середині XIX століття товарообіг харківських ярмарків складав майже 50% товарообігу всіх ярмарків України.

Уже з кінця XVII - початку XIX століття в губернії виникають перші мануфактури, а пізніше - фабрики та заводи.

Одночасно Харків стає культурним, науковим та просвітнім центром на Сході України.

В 1726 році з Бєлгорода в наше місто переведено архієрейську школу, створену випускником Києво-Могилянської академії єпископом Єпіфанієм Тихорським за допомогою князя Голіцина, яка одержала назву слов'яно-греко-латинської, а пізніше перетворена в Харківський колегіум, який став центром освіти та науки на півдні Росії. В його стінах вчилося багато юнаків, що стали згодом видатними діячами науки та культури.

Випускники колегіуму стали першими студентами Харківського університету, який відкрився 17 січня 1805 року. Серед його вихованців — чудовий вчений-біолог І.І.Мечников, історик Н.І.Костомаров, композитор М.В.Лисенко, письменники М.П.Старицький та П.П.Гулак-Артемовський, художник Г.І.Семирадський, математик М.В.Остроградський. 

Тут працювали засновник фізичної хімії М.М.Бекетов, математик В.А.Стеклов, філологи О.А.Потебня та І.І.Срезневський, історик Д.І.Багалій та багато інших.

Лауреатами нобелівської премії у різні роки неодноразово ставали вихідці Харківщини. Сьогодні історія Слобожанщини сповнена фактами клопітливої та наполегливої праці багатьох талановитих персоналій, що так чи інакше пов’язані з нашим краєм І.І.Мечников, С. Кузнець, Ф. Нансен,

 З кінця XIX століття розпочався бурхливий промисловий розвиток Харкова та Харківського регіону. Прокладена Курсько-Харківсько-Азовська залізниця (1869р.), в місті засновані великі заводи: сільськогосподарських машин, паровозобудівний, чавуноливарні, а в губернії — Гутянський цукровий (1869р.), Будянський фарфоро-фаянсовий (1885р.) та інші. 
Історично склалося так, що благодатні природні умови, безцінні чорноземні землі, широкий простір для торгівлі завжди приваблювали іноземців. А це, в свою чергу, давало поштовх розвитку промисловості, сільському господарству, транспорту, торгівлі, міському господарству.

І саме наприкінці XIX та з початку XX століття розвиток промисловості регіону відбувається за участю іноземного капіталу.

Саме іноземна економічна присутність в цей період зіграла значну роль у підвищенні темпів господарського розвитку, збільшенні обсягів виробництва, перетворенні аграрного регіону в регіон з індустрією, що інтенсивно розвивається, в становленні Харкова як найкрупнішого промислового центру. 

Розвивається машинобудівна галузь. Фірма "Бельке і К" - організовує виробництво різноманітних фабричних машин, створює чавунно - мідноливарний, механічний і котельний заводи в м. Харкові. 

У 1870 році А.А. Пільстрем вкладає кошти у створення машино - будівного і чавуноливарного заводу (тепер машинобудівний завод "Червоний Жовтень"). 
Товариство М. Гельферікс - Саде створює завод хліборобських машин і знарядь, а у 1904 році цей завод об’єднує своє виробництво з Бельгійським товариством (в подальшому завод "Серп і Молот"). 

Велосипедний завод Лейтнера, який розгорнув роботу у 1915 році, стає у 1923 році Харківським велосипедним заводом. 
Завод "Загальної Електричної Компанії" ("ЗЕК" - найкрупніша монополія в електропромисловості США) починає випуск продукції у 1915 році. Тепер це Харківський електромеханічний завод. Початкова вартість основного капіталу складала 4,8 млн. золотих рублів. 

Крім цього, за участю іноземного капіталу, було створено цілі галузі промисловості. Це винокурні, пиво - медоварні заводи, тютюнові фабрики, цукро - бурякові заводи, друкарні.

На початку XX століття в Харківському регіоні налічувалось 1982 школи, училища та гімназії (останні — тільки в Харкові та повітових центрах),видавалось 10 газет, розвивалось театральне та образотворче мистецтво.

Тут працювали прогресивні письменники Г.П.Данилевський та П.А.Грабовський, поет і етнограф І.І.Манжура, корифеї українського театру М.Л.Кропивницький та М.К.Заньковецька, вчені О .А. Потебня та Д.І.Багалій, художники СІ.Васильківський та І.Ю.Рєпін та інші.

Швидкий ріст промисловості і торгівлі, залізничне будівництво, розвиток науки та культури сприяли становленню містобудівного мистецтва в Харкові. Важко переоцінити внесок архітекторів Є.А.Васильєва, А.А.Тона, К.А. Толкунова, М.І.Ловцова, О.М.Бекетова (цей список можна продовжити), які багато зробили для упорядкування та благоустрою будівництва Харкова, спорудження унікальних будівель, які придали нашому місту своєрідність та неповторність.

Радянський уряд на Харківщині в грудні 1917 року проголосив перший Всеукраїнський з'їзд Рад. З 1919 по 1934 роки наше місто було столицею України. Харківську область було утворено 27 лютого 1932 року.

В 1930—1931 роки на Харківщині проведена колективізація сільського господарства. Голодомор тих років залишив свої жахливі сліди: смертність на Слобожанщині виросла в чотири - одинадцать разів.

В 1930-і роки на Харківщині відроджувались старі промислові підприємства, споруджувались нові гіганти індустрії: тракторний, верстатобудівний, підшипниковий, турбогенераторний та інші заводи.

Швидкими темпами розвивалось будівництво, споруджений новий громадський центр міста з однією з найбільших площ в світі — імені Дзержинського (зараз площа Свободи), з першими в країні спорудами Держпрому та Будинку проектів.

Харків тоді був другим за величиною містом України і четвертим в СРСР, найбільшим транспортним вузлом Сходу Європи, одним з провідних наукових і культурних центрів. Тут працювали відомі діячі світової та української науки та культури: Л.Д.Ландау, Б.І.Вєркін, М.П.Барабашов, М.С.Самокиш, Лесь Курбас, Н.М.Ужвій, А.М.Бучма та багато інших.

Більше 400 тисяч харків'ян бились на фронтах Великої Вітчизняної війни (1941-1945 років), дві третини з них загинули. Окупація області тривала з 20 вересня 1941 по 20 вересня 1943 року. 

За ці роки Харків вісім разів ставав місцем найважливіших битв. Тут  загинуло більш ніж 500 тисяч воїнів Радянської Армії та цивільного населення. А Харків сумно відомий як одне з найбільш зруйнованих війною міст Європи.

Наприкінці 40-х років піднялися з руїн заводи та фабрики Слобожанщини, розпочалася відбудова міст і сіл області.

В 1950—1960-х роках в Харкові будуються великі житлові масиви Павлового Поля, Селекційної станції та Орджонікідзевського району, а в 1970—1980-х роках - Салтівки та Олексіївки, Рогані та Холодної гори.

З 23 серпня 1975 року почав функціонувати Харківський метрополітен — другий в Україні.

Сьогодні Харків – це один з найбільш розвинутих промислових центрів України, де провідну роль відіграють підприємства машинобудування та металообробки, енергетики та військово – промислового комплексу.

Харківська область багата на паливні ресурси, особливо природний газ. Газопромислове управління «Шебелінкагаздобича» дочірньої компанії «Украгаздобича» НАК «Нафтогаз Україна» - найбільше в Україні підприємство по видобутку газу, газового конденсату і нафти. До групи входить близько 40 родовищ, 1 тис. свердловин у Харківській області. Харківщина видобуває 40% природного газу в Україні.

Область визначається високим рівнем розвитку економіки. Це зумовлюється вигідним економіко-географічним  положенням (близькість вугільно-металургійної бази Донбасу та Придніпров’я стимулювало розвиток машинобудування й металообробки), розвинутою транспортною мережею.

Харківська область – одна з найрозвинутіших у господарському відношенні. У структурі промисловості машинобудування і металообробка (28%), розвинуте енергетичне й електричне машинобудування та ін.), харчова (31%), легка, будівельна промисловості. Харківщина один із найбільших в Україні виробників кондитерської продукції (корпорація корпорація «Бісквіт-шоколад»).

Агропромисловий комплекс харківської області спеціалізується на виробництві та переробці зерна, соняшника, молока, овочів та фруктів.

В області розвинуті всі види транспорту. Найбільші транспортні вузли: Харків, Лозова, Куп’янськ, Мерефа, Люботин.

Харків – науковий, освітянський центр України. У місті функціонують близько 200 науково-дослідницьких інститутів, 86 вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації, у яких навчаються близько 270 тис. студентів. Далеко за межами України відомі досягнення вчених Харківщини.

Архітектурний Харків

Головною пам’яткою міста є площа Свободи - одна з найбільших у світі. ЇЇ створено 1924 р., коли Харків був столицею Радянської України. площа мала продемонструвати велич і прогресивність радянського Союзу, тож спроектували її з неабияким розмахом.  На площі 12 га всі споруди створювали єдиний архітектурний ансамбль.

Єдиною спорудою, що пройшла війну майже без змін, є Держпром, який вважається одним із найяскравіших шедеврів конструктивізму у світі. Його збудовано у 1925 – 1928 рр. за проектом ленінградських архітекторів Сергія Серафімова, Самуїла Кравця і Марка Фельгера. Із Держпромом пов’язано чимало цікавих фактів. Під час закладення фундаменту було знайдено скелет мамонта. Для прискорення будівництва Держпрому винайшли новий спосіб розрахунку бетонних конструкцій. На момент завершення будівлі Держпром  був найвищим у СРСР хмарочосом.  Між його корпусами проходять дві вулиці, над якими зроблені переходи завдовжки 26 м. висота споруди становить 63 м, а разом із телевишкою – 108 м. на будівництво пішло 1315 вагонів цементу, 9 тис. т металу, 40 тис. м²  скла. Загалом у будівлі 4 500 вікон.

Держпром

Шарівка:палацово-парковий комплекс

Селище Шарівка на берегах річки Мерчик засноване 1700 р. За двісті років тут постали споруди тодішнього володаря маєтку Л. Кеніга (друга половина XIX ст.) і чарівний парк площею 50 га. Найкрасивішим палацом Східної України, її архітектурним дивом, за правом вважається палац у селі Шарівка. До наших днів добре зберігся увесь комплекс маєтку, що складається  з господарчого подвір’я, сторожка  зворотами, оранжерейного комплексу, регулярного і ландшафтного парків.

 

Маєток барона Л. Кенінга

Пархомівка: історико-художній музей

У невеликому селі Пархомівка  на північному заході Харківщини є унікальний художній музей, колекція якого насичена шедеврами світового мистецтва. Окрім  музейної колекції в селі збереглося декілька цікавих архітектурних пам’яток: графський палац, церква початку ХІХ ст., старовинний цукровий завод, що функціонує дотепер, і будинок управителя заводу.

Садибу в Пархомівці заснували  у ХVIII ст. графи Підгорічані, яким село подарувала сама Катерина ІІ – за бойові заслуги. Вони збудували покровську церкву і палац у стилі неоготики. Наприкінці ХІХ ст. Пархомівський маєток придбав промисловість Іван Харитоненко і збудував тут цукровий завод.

Покровська церква у Пархомівці

Ізюм: подорож Ізюмським шляхом

Ізюм — друге за кількістю населення місто регіону на берегах Сіверського Дінця. Тут ріка величезним кількокілометровим меандром огинає значний виступ крейдових порід, що утворили одну з найвищих місцин краю — гору Кременець (216 м).

Нинішнє місто заснували переселенці, побудувавши фортецю (1660-ті роки) на північних схилах гори, від якої збереглася перлина культової архітектури Східної України — Спасо-Преображенський собор (1684). За рік тут створили Ізюмський слобідський полк, що брав участь у русько-турецьких війнах, у Вітчизняній війні 1812 p., зокрема у Бородінській битві. У XIX ст. в Ізюмі постають ще два храми — Миколаївська (1823) і Вознесенська (1826) церкви, що нині створюють привабливу архітектурну трійцю міста.

Краснокутськ

Селище Краснокутськ на правому березі річки Мерла засноване переселенцями з Корсуня 1651 р. для захисту південних кордонів Московської держави. За рік тут постав острог, навколо якого поступово виросла слобода Красний (тобто гарний) Кут.

Серед багатьох подібних містечок він вирізняється знаменитим Краснокутським дендропарком, започаткованим І. Каразіним 1809 р. З нього країною розійшлися понад двісті видів дерев і чагарників з усього світу, серед яких і тополя канадська, і давнє японське гінкго, і різні види ялин — незмінний атрибут площ і проспектів українських міст. Краснокутським парком з 1922 р. активно опікується дослідна станція садівництва, а про засновника, крім рослин, нагадують пам’ятник І. Каразіну та однолітка парку — Михайлівська церква.

 

Краснокутський дендропарк

Чугуїв

Чугуїв — одне з давніх міст краю, що виникло на високому березі Сіверського Дінця 1617 р.

Згодом на чугуївських землях заклали «госу-даревий виноградний сад» площею 6 га, а на початку XVIII ст. до нього додалися плодовий сад і кавунові баштани, за якими доглядали ченці. У 1817—1857 pp. Чугуїв був центром шести округів військових поселень, створених 1810 р. за указом імператора Олександра І. Про цей час нагадують величний будинок штабу військових поселень (1830), військового училища і казарм (XVII—XVIII ст.). З тогочасних культових споруд збереглися Покровський собор (1834), що без традиційної маківки нагадує палац культури радянських часів, і цвинтарна церква Ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість» (1824).

Із світських споруд XIX ст. в Чугуєві досі існують торгові ряди, міська управа, школа і житлові будинки, в одному з яких (батьківській хаті військових поселенців) відкрито художньо-меморіальний музей великого російського художника Іллі Рєпіна (1844—1930).