«Переляканий
письменник — це вже втрата кваліфікації»
Михайло Зощенко
У народі 10 серпня згадували Смоленську ікону Божої матері
«Провідниця». Цей день пов’язували
з убезпеченням від пожеж і казали: “Палій пале, а Смоленська смаже”. Тому, боячись, щоб не погоріли
скирти, клали біля
них шкаралупи від освячених крашанок.
Про погоду цього
дня говорили, якщо від 10 серпня з’являється багато павутиння – на довготривалу й гарну осінь, а також якщо вночі
на цей день зірки світять ясно – на теплу, сонячну погоду, однак якщо вони тьмяніють – на дощ.
Також за церковним календарем
10 серпня вшановують апостолів Прохора, Никанора, Тимона
і Пармена,
преподобного Мойсея.
Події 10 серпня:
1876 — У Канаді
здійснили перший у світі
міжнародний телефонний дзвінок.
1966 — У США зупинили випуск
банкноти 2 долари.
2002 — Володимир Путін
нагородив Софію Ротару
орденом «Слави».
Іменинниками 10 серпня
є:
Остап, Прохор, Никанор, Серафим і Ірина.
10 серпня в Україні відзначають:
- День
фізкультурника
- День
міста Ялта
10 серпня народились:
1895 — Михайло Зощенко, радянський
письменник-новеліст. Автор «Гумористичних
оповідань», «Тяжкі часи», «Про що співав соловей» та інших повістей і оповідань.
«Дивно було бачити,
що властивістю примушувати своїх ближніх сміятися наділена така
сумна людина». Корній Чуковський
1816 — Леонтій Похилевич,
український краєзнавець.
Автор книг «Сказання про населені
місцевості Київської губернії», «Уезды Киевкий и Радомышльский.
Статистические и исторические заметки о всех
населенных местностях в этих уездах и с подробными картами их».
Чи знаєте ви,
що:
Коли Зощенко перебував у зеніті слави, Корній
Чуковський сказав йому: «Міша — ви найщасливіша людина в СРСР.
У Вас — молодість, слава, талант і гроші. Всі 150 000 000 населення
країни повинні заздрити вам».
Але Зощенко ніколи не був щасливий. Не радували його ні красуня-дружина, ні син, ні обожнювання
шанувальниць. Він вважав, що за любов'ю обов’язково прийде розплата. Своїх неодружених обраниць Зощенко неодмінно прагнув видати заміж і навіть
наділяв посагом не стільки від щиросердечної доброти, скільки через впевненість, що любові без грошей немає.
І все ж, була в його житті
зустріч, коли і його душу зігрівали промені кохання. Було це ще
до слави і грошей.
У 1917 році доля письменника якийсь час була пов'язана
з Архангельськом.
Там він і зустрів синьооку красуню Ладу Крестьяннікову.
У 23 роки вона вже мала трьох дітей. Чоловік її пропав безвісти у морі. Однак Лада не вірила в його загибель і чекала. Зощенко попросив Ладу розділити
з ним самотність.
Але вона відмовила. Він же не міг відвести очей від цієї жінки.
Йому подобалася її легка хода, співуча
образна мова, і те,
як вона працювала – прибирала, прала, готувала. Вона не нарікала на долю, усе робила легко, з задоволенням. Коли засинали діти, вона брала в руки стареньку
гітару й співала старі пісні й романси. І він не міг зрозуміти, звідки вона брала сили, чим живилася її світла душа?
За якийсь час, гнаний
своєю тугою, Зощенко поїхав. Минали роки. І доля подарувала їм другу зустріч… в таборах на Біломоро-Балтійському
каналі. Він там був у творчому відрядженні, а вона у таборі
— брудна, у дірявій тілогрійці. Для нього це стало другим жахливим потрясінням у житті (першим було отруєння газами під час війни).
Повернувшись додому, Зощенко надіслав їй теплі речі й продукти. Пізніше
навіть хотів написати повість про жінку-каторжницю, зробивши праобразом Ладу, але з цього задуму
нічого не вийшло.
У 1958 році Зощенко помер. Тоді і відбулася
їхня третя зустріч. Лада Крестьяннікова прийшла до нього попрощатися — тепер вже назавжди. Серед тисяч шанувальників
її вінок
був найкрасивіший...
За матеріалами«Рідна країна»